Темний лицар повертається

Ми не думаємо про брехню як таку, не відразу. Ми рідко взагалі про неї думаємо. Ми не будуємо її надовго і не створюємо її з обережністю. Це потворні, утилітарні речі; мовні щити, які ми куємо з шаленою люттю і за якими ховаємося, коли небезпека підступає близько. Ми думаємо, що вони потрібні нам, щоб врятувати те, чим ми дорожимо - репутацію, дружбу, кар'єру, а потім, коли небезпека мине, ми намагаємося викинути їх як непотрібне барахло. Але ми не можемо. Брехня прилипає до нас. Ми носимо їх з собою - мовчазні нагадування про той момент страху, про загрозу ганьби. Вони залишаються з нами завжди, а іноді і ростуть, тяжкістю тягнуть нас вниз, коли ми стаємо згорбленими, згорбленими, змученими. Це парадокс ухилень: після того, як ми їх формуємо, вони формують нас. Ми залишаємося перед важким вибором. Ми можемо спробувати розв'язати цю річ, що є делікатним і небезпечним обов'язком. Або довести справу до кінця, поки не вичерпаються останні сили і нас не забере, залишивши після себе тільки брехню. Готем-Сіті живе саме в такій брехні. І комісар Гордон відчуває її тяжкість. За вісім років до цього Харві Дент - ідеалістичний окружний прокурор міста - збожеволів від горя і люті. Він рвався вулицями, як коса, вбиваючи і кримінальних авторитетів, і поліцейських, і ледь не вбив маленького сина Гордона. Але Дент був визнаним героєм, людиною, чия репутація заслуговувала - ні, потребувала захисту. Тому Гордон і Бетмен придумали брехню: Бетмен візьме провину за вбивства на себе.