Марсіанин / Марсіянин [Розширена версія]

Один. Так самотньо. Іноді ми шукаємо самотності, зачиняючи двері у свої кімнати, замикаючись у собі, ховаючись під ковдрами або за книгами. Але іноді почуття самотності приходить без запрошення. Ми прагнемо побачити дружнє обличчя. Почути добре слово. Провести дорогоцінні хвилини з кимось іншим, навіть якщо все, що ми робимо, це сидимо в дружній тиші. Ми - соціальні істоти. Нам потрібне суспільство. І коли ми не знаходимо його, нам здається, що нас кинули. Забули. Забули. Але ми ніколи не знали самотності Марка Вотні. Марк прокидається в червоному пилу і відчуває кричучий біль у боці. З його нутра стирчить металевий стрижень, як маленький гарпун. «Увага», - щебече комп'ютеризований голос у його шоломі, - «Рівень кисню критичний». Він струшує хмари у своїй голові і згадує... шторм. Вони рятувалися від бурі, прямуючи до пускової установки. У них врізався уламок. Темрява. Марк витягує металевий стрижень з живота, закриває рану рукою і, хитаючись, повертається на базу, його дихання поверхневе і панічне. Двері відкриваються, закриваються, запечатуються. Марк знову може дихати. Рана. Він зриває з себе захисний костюм, розрізає сорочку і проводить болісну самооперацію, зшиваючи шкіру, щоб зупинити потік крові. У Марка є кисень. Вода. Їжа. Швидше за все, він переживе цей день. І завтра теж.