Капоне

Вони називали його Людиною зі шрамом. Великий Ел. Громадський ворог № 1. Але для своїх друзів і родини він був просто Фонзом. І навіть ця його частина почала зникати. До 1947 року Аль Капоне був лише тінню того, ким і чим він був раніше. Пізня нейросифіліс виїла його тіло і розірвала на частини його розум. Після 10 років в'язниці система більше не вважала його ворогом № 1. Вони навіть не вважали його загрозою. Тому вони дозволили йому провести решту свого урізаного життя в особняку у Флориді з дружиною Мей і всіма членами клану Капоне, які могли захотіти провести з ним кілька днів. Або тижнів. Або місяців. Але в міру того, як він втрачає контроль над своїм майбутнім у всіх можливих відношеннях, Фонц звертає свою увагу на минуле. Привиди всюди: старі стосунки, старі удари, старі гріхи. Хлопчик із золотою кулькою блукає коридорами і територією. А потім з'являються гроші. «Я сховав 10 мільйонів баксів», — зізнається він старому соратнику. Але де вони? Фонц не знає. Він не може згадати. Але він повинен. Він повинен. Це все, що у нього залишилося. Все, що у них є. Як Мей буде жити без цього? Як він зможе загладити свою провину? Але час ковзає все швидше, швидше. Пам'ять - всі спогади - тьмяніють. Можливо, це остання справжня робота Фонза - згадати, де він сховав гроші, перш ніж навіть спогади про його сім'ю будуть сховані назавжди.